П`ятниця, 18.01.2019, 23:34

Колоколин the best

Наше опитування
краща дівчина села................
Всього відповідей: 23
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Міні-чат
200

Колоко́лин — село Рогатинського району Івано-Франківської області, центр сільської Ради. Село міститься за 20 км від районного центру, за 6 км від залізничної станції Букачівці. Населення — 467 чоловіка. Перша письмова згадка про село належить 1463 року. В 1906 роцівідбувся страйк селян. Для його придушення сюди прибув ескадрон кавалерії. На території села виявлено поховання доби палеоліту, бронзи та липицької культури. Цеоква дерев`яна Собора св.Йоана Хрестителя з 1836року. Населення того з часу становило 1501 українців католиків, 136 латинників, 18 жидів. Діяла 3-клясна утраквістична школа, в якій навчалося 227 дітей. Парохом був у 1935 р. о. Дмитро Сеньковський, приналежний до бурштинського деканату. Мешканці села знали переказ, що село було засновано в часах татариських нападів на наші землі, десь коло 13-го століття. Коли село числило два десятки поселенців, найбагатшою родиною був боярин Клим Чорний, що мав дочку одиночку Марусю, вже на двадцятому році. Маруся закохалася потайки в бідного парубка Михайла Белеґая. Коли прийшли старости від Івана Букового, молодого боярина з теперішньої місцевості Букачівці, Маруся відмовлялася. Мати її сказала дочці: "Коли ти така, то нехай тебе татари візмуть". Як хоровід йшов до церкви Божої на вінчання з нелюбим Іваном, зненацька зчинився крик: "Татари йдуть". Всі кинулися в розтіч, а біля Марусі з`явився її коханий Михайло, посадив Марусю на коня і вони вихром пігнали до скали, де були тайні сховки. Коли по кількох днях верталися люди з краївок до своїх загород, то ні Марусі, ані Михайла не було. Аж пізно восени знайшди вінець Марусі біля отвору печери, покритого густим зарослю барвінку, а поміж барвінком росла калина, мов стрічки Марусиного вінка. Тому цю міцевість-скали почали називати "коло калини", що й дала почин назви села Колоколин. Кооператив "ЗГОДА" мала в кінці 1937 р. 158 членів. У селі центральна садиба колгоспу ім. Дзержинського. Артіль має 1206 га земельних угідь, млин, електростанцію, майстерні. Колгосп розробляє поклади ангідридного каменю. В селі працює металообробний промкомбінат, який виготовляє; металеві ліжка, карнизи, вішалки, залізобетонні конструкції, гіпсоблоки, електро-рубильники. Є восьмирічна школа, клуб, бібліотека, амбулаторія, магазин. За післявоєнні роки понад 400 мешканців здобули вищу й середню освіту. Вперше письмова згадка про село належить до 1463 року. Під впливом першої російської буржуазно-демократичної революції влітку 1906 року тут відбувся страйк селян. Для його придушення сюди прибув ескадрон кавалерії. У селі є чотири археологічні пам’ятки та десять пам’яток мистецтва, які знаходяться на державному обліку. Село, багате на поклади алебастрового каменю, було одним із осередків призабутого народного промислу – різьби по алебастровому каменю. У селі побутують легенди про те, що під час нападу на село татар люди ховалися від ворогів у давніх алебастрових печерах. У Колоколині збереглася дерев’яна тризрубна церква Собору Івана Хрестителя (1837),яку розписав Букачівецький іконописець Йов Варніцкий, а в 2008 р. – С. Вдовичин. Одну з ікон Й. Варніцкого в 1986 р. було передано через О. Бойкевича до Рогатинської Святодухівської церкви-музею. Населення села станом на 31.12.1880 р. становило 871 ч., на 09.12.1931 р. – 1682, на 01.01.1970 р. – 1562, на 01.01. 2009 р. – 582. У селі споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченка